ключ від церкви

1) ключ від церкви

2) відкривачка ( для пивних пляшок)

1) ключ від церкви

2) відкривачка ( для пивних пляшок)

Огієнко, Іван (митрополит Іларіон) (1882, Брусилів, Київщина, нині Житомирська обл. - 1972) - укр. вчений-богослов, культуролог, філософ, церковний, державний діяч. Навчався у Київській військово-фельдшерській школі, 1903 р. успішно склав іспит зрілості при Острозькій класичній гімназії (Волинь), що надало йому право вступу до ун-ту св. Володимира, яке він і реалізував цього ж року. Вже під час навчання в ун-ті (1903 - 1909) О. проявив себе як талановитий вчений-філолог, громадський і культурний діяч. Від початку заснування Українського наукового тов-ва в Києві (1907) брав у ньому активну участь, співпрацював з Грушевським, Грінченком, Житецьким. Особливу увагу приділяв питанням розвитку укр. мови, зокрема укладанню підручників ("по яких можна вчитись і вчити українській мові"), перекладам на укр. мову українознавчих студій Перетца, Лободи, Петрова та ін. Результатом його зацікавлень в історії укр. культури й філософії була канд. дис. (1909) на тему "Ключ розуміння Іоаникія Галятовського". Працював на посаді міністра освіти, потім міністра ісповідань в уряді Української Народної Республіки (1918 - 1921). Як політичний і державний діяч О. активно опікувався питаннями возз'єднання укр. земель (брав активну участь у проведенні акту злуки Західноукраїнської Народної республіки і Української Народної республіки в єдину соборну Українську державу, 1919 р.); розвитком освіти, зокрема україномовними підручниками, словникарством, термінологією. О. - засновник і перший ректор Державного українського ун-ту в Кам'янці-Подільському (1918). З падінням 1920 р. уряду Директорії О. змушений емігрувати, але й на еміграції продовжував напружену наукову працю. Од 1926 по 1932 р. О. - проф. церковнослов'янської мови і кириличної палеографії православного богословського ф-ту Варшавського ун-ту. У 1931 р. Чехословацький ун-т у Брно присудив О. ступінь докт. філософії. Для О. як церковного діяча була характерною діяльність з українізації церковно-релігійного життя, відродження укр. православ'я. Під час польської еміграції вчений опікувався Українською Церковною Радою, яка мала на меті утворення Автокефальної Православної Церкви. В1940 р. О. завершив переклад Біблії укр. мовою Ц. ього ж року він був висвячений архієпископом Холмським і Підляським О. д 1947 р. О. - в Канаді, де в 1951 р. його було обрано Первоієрархом Української Греко-Православної Церкви з титулом "митрополит Вінніпегу і всієї Канади". У своїх релігієзнавчих працях О. чітко визначив ті риси, які характеризують Українське православ'я: демократизм, соборноправність, євангелістськість, побутовість. О. ґрунтовно займався питаннями мови церковно-релігійного життя, ролі Церкви в культурному житті нації, християнського екуменізму. В 1992 р І. н-т філософії ім. Г. Сковороди НАНУ започаткував Огієнківські читання. Утворено Всеукраїнське Огієнківське товариство. Науковий здобуток О. становить більше тисячі творів.

[br]

Осн. тв.: "Дохристиянські вірування українського народу", "Кирило і Мефодій", "УкраїнськаЦерква", "Ідеологія Української Церкви", "Українська патрологія", "Біблійні студії" та ін.

село, слобода, присілок. [Наше село - то таки село, а Луківка - тільки присілок наш, і луківці до нашої церкви ходять]. Несколько деревень, составляющих одно имение или одну общину - ключ.

* * *

Смотрицький, Герасим (? - 1594) - укр. релігійний, культурний і освітній діяч XVI - поч. XVII ст., поет, письменник-полеміст, перший ректор Острозької академії. С. відомий своїми поетичними і полемічними творами. Останні відзначалися антикатолицькою та антиуніатською спрямованістю. Очолював редакторську працю по виданню "Острозької Біблії" 1581 р., написав до неї віршований текст і обидві передмови. Є автором полемічних творів "Ключ царства небесного" і "Календарі» римски новьі", написаних 1587 р. С. належав до т. зв. утраквістичного напряму в історії тогочасної укр. думки, представники якого поєднували у своїх поглядах традиціоналізм з рецепцією західних ренесансно-гуманістичних і реформаційних ідей. Так, утверджуючи у своїй поетичній творчості активну особистість, він водночас пріоритетного значення надає не "зовнішньому знанню" (світським наукам), а "внутрішній, богонатхненній мудрості", акцентує увагу на самопізнанні і духовному самовдосконаленню людини. Для С. характерне негативне ставлення до схоластичної філософії, схильність до традиційної православної містики. Реформаційна за своєю суттю ідея необхідності індивідуального осмислення текстів Святого Письма поєднується у С. з пошаною до авторитету церкви у справі його інтерпретації.